Цікаво знати......

Притча про батька й сина

 

     Одного разу батько пізно ввечері повернувся з роботи, як завжди втомлений, і побачив, що на порозі його чекає п’ятирічний син . 

— Тату, а можна щось запитати?

— Звичайно, що трапилося, синку?

— Тату, а яка в тебе зарплатня?

— Це не твоя справа! — обурився батько  — і потім, навіщо тобі це знати?

— Ну, татку, скажи будь ласка, скільки отримуєш за годину?

— Ну, десь 30 гривень  А що?

— Тату, — син подивився на нього знизу дуже серйозними очима  — тату, можеш мені позичити 20?

— Так  ти запитував  тільки для  того, щоб я  тобі дав  грошей на якусь  іграшку? — обурився батько   — негайно йди до себе в кімнату й лягай спати! Хіба можна бути таким егоїстом! я працюю цілий день, а ти так нахабно себе поводиш!

      Малюк тихенько пішов до себе  А батько трохи заспокоївся й почав міркуватти: може йому й справді потрібно купити щось важливе  Грець з ними, тими 20 гривнями, він же ще ніколи не просив у мене 

грошей! 

— ти ще не спиш, синку? — запитав батько 

— ні, татку 

— я, мабуть, занадто суворово повівся  У мене був важкий день  Вибач мені  ось візьми гроші, які 

ти просив 

Хлопчик підхопися й посміхнувся 

— ой, дякую тобі, татку! 

Потім заліз під подушку й витягнув звідти ще декілька зім’ятих банкнот  батько, побачивши, що 

в сина вже є гроші, обурився: «навіщо ти просив гроші, коли в тебе вже є?»

А малюк склав усі гроші разом, перерахував купюри 

— тепер мені точно вистачить! татку, тут рівно 30 гривень! Можна я куплю годину твого часу? будь 

ласка, прийди завтра з роботим раніше, я так хочу, щоб ти повечеряв разом з нами  і погрався зі мною!

 

БАМБУК 

В одному прекрасному саду ріс дивовижний бамбук. Власник маєтку любив його найбільше з усіх дерев. 

З кожним роком бамбук ставав усе красивішим і міцнішим. Думка про те, що Пан його любить і пишається ним, додавала йому снаги до росту. 

Але одного дня господар підійшов до нього і сказав: "Любий бамбуку, мені дуже потрібна твоя допомога". 

Красень-бамбук передчував, що настала довгожданна мить, і з радістю відповів: "Пане, я готовий. Роби зі мною все, що бажаєш". 

Голос Пана, однак, був поважний. "Щоб скористатися тобою, я мушу тебе зрубати". 

Бамбук відсахнувся: "Зрубати? Мене? Найкрасивіше дерево у твоєму саду? Благаю, не роби цього. Вчини щось гарне, але, прошу тебе, не рубай мене". 

"Любий бамбуку, - промовив Пан, - я не зможу тобою скористатися, якщо дозволю, аби ти продовжував рости". 

Увесь сад завмер. Запала глибока тиша, і навіть вітер перестав повівати, вражений почутим. Нарешті бамбук схилив свою буйну голову і прошепотів: "Пане, якщо ти не можеш скористатися мною, не рубаючи мене, то роби, як знаєш". 

"Любий бамбуку, - вів далі Пан, - мені доведеться не тільки тебе зрубати, але ще й поспилювати гілки і пообривати листя". 

"Пане, змилуйся наді мною. Якщо вже губиш мою красу, то залиш мені принаймні гілки і листя". 

"Якщо я не зітну їх, то не зможу ними скористатися". 

Бамбук знову похилився і прошепотів: "Пане, ріж і обривай". 

Господар саду зрубав дерево, обпиляв його гілки, розрізав уздовж стовбур і вийняв із нього серцевину. Потім приніс його до джерела, яке витікало неподалік сухого поля. Господар підвів до джерела один кінець стовбура і спрямував воду до спраглої землі. 

Чиста і свіжа вода потекла на поле бамбуковим жолобом. Господар посіяв там рис, а згодом зібрав багатий урожай. 

Ось так бамбук, попри те, що сам спочатку мусив бути стятим і знищеним, став благословенням для багатьох. 

Коли він був красивим деревом, то жив тільки для себе, захоплюючись власною вродою. І щойно тоді, як його зрубали, - став каналом і почав оживлювати ціле королівство. 

Те, що ми називаємо "стражданням", Господь Бог називає "ти Мені потрібен". 

Б.Ферреро. Збірка "Це знає тільки Вітер"

Двоє лицарів

Двоє сміливих лицарів брали участь у турнірах, ризикованих пригодах, наражаючись на небезпеку. служили багатьом володарям.

Котрогось вечора один із них, споглядаючи захід сонця, мовив: «мені залишається остання пригода».

- Яка?

- Хочу зійти на гору, на якій живе бог!

- Навіщо?

- Щоби довідатись, чому нас так обтяжує і примушує працювати ціле життя та й далі вимагає щораз більше, замість того, щоб допомагати нам хоча б иноді, - відповів з гіркотою перший лицар.

- Піду з тобою! однак вважаю, що бог знає, що чинить, - ствердив другий.

Подорож була тривалою і нелегкою. добулися гори бога. сходили мовчки, йдучи поруч з кіньми, бо стежка була стрімка й труднопрохідна. вже було видно вершину в імлі, та зненацька з гори почули голос: «візьміть із собою всі камені, що лежать на стежині».

- Ось бачиш? - запротестував перший лицар. - Завжди те саме. Після всіх цих зусиль бог хоче нас додатково обтяжити. на це не погоджуся!

І повернув назад.

Другий лицар виконав те, що наказав голос бога.

Потратив на це багато часу і зусиль. та із першими сонячними променями каміння у торбинах на коні й те, що було у зранених руках побожного лицаря, чудово засяяло.

Перемінилося на коштовні діяманти небаченої краси.

Господи, ставлю набагато більше запитань, аніж  ти.

У числовому співвідношенні це виглядає як десять до одного.

запитую:

- Чому допускаєш страждання?

- Як довго маю страждати?

- Яка мета цього?

- Чи ти забув про своє милосердя?

- Втомився?

- А може, образився?

- Покинув мене?

- Коли я втратив твій провід?

- Чому я розгублений?

- Чи не бачиш мого великого розпачу?

Ти мене лише запитуєш, чи я вірю тобі?

Дуб і троянда

У саду поміж деревами, кущами і квітниками росли дуб і троянда. дуб був деревом величавим, а його могутнє гілля здавалося короною, що владно нависала над скромними квітами в саду.

Троянда мала лише стебло з кількома зеленими листками і гострими колючками. виглядала кволою, наче от-от зів’яне.

Міцний дуб кепкував з неї, зневажливо кажучи: «Ти - лише нікчемна колюча галузка!»

Коли віяв вітер, дуб ворушив своїми незліченними листками, творив шум, дивовижний свист і чудові гармонійні звуки.

через це дуб дуже пишався собою.

«Наповнюю небо чудовими симфоніями! я - наче оркестр! Я не такий, як той нещасний прутик, який не вміє нічого! навіщо взагалі потрібна троянда?»

Несмілива троянда перелякано мовчала.

Коли настало літо, зацвіла.

цілий сад аплодував їй довго, щиро і палко.

Дехто вдає зі себе кращого, сильнішого, аніж є насправді. Боїться бути собою. Квіти просто квітнуть.

Б.Ферреро.  "Квіти просто квітнуть"